19 грудня православна церква відзначає свято святителя і чудотворця Миколая
архієпископа Мир Лікійських. Миколай народився приблизно в 280 році в період
правління імператора Валеріана в лікійському місті Патари в багатій та
благочестивій християнській родині. Він був єдиною дитиною у батьків.  У юнацькому віці він виявляв схильність до
суворої помірності та відокремленого життя, уникав мирських турбот і багато
часу проводив у храмах Божих. Святе Писання Миколай вивчав під керівництвом
свого дядька, єпископа Патарського. А оскільки благочестя та подвижницьке життя
юного Миколая стали відомі всім жителям міста, єпископ умовив батьків хлопчика
віддати його на служіння Господу. Після досягнення зрілого віку Миколай був
висвячений у сан пресвітера. Прийнявши сан священика, Микола став вести ще суворіше
подвижницьке життя. Безперервне пильнування, піст і молитва наближали його до
безтілесних духів, тож усім здавалося, що це вже не людина, а ангел у плоті. Святий
Миколай був лагідний і незлобний серцем, смиренний духом, далекий від всякої
гордовитості і своєкорисливості. Незважаючи на свій
високий сан, у житті він, як і раніше, дотримувався суворої поміркованості та
простоти: він завжди носив простий одяг, їв пісну їжу раз на добу – увечері.
Весь день великий архіпастир проводив у справах милосердя та пастирських
працях. Двері його будинку були відчинені для всіх: кожного приймав він з
любов’ю і привітністю, будучи для сиріт – батьком, для жебраків –
годувальником, для тих, що плачуть – утішником, для утискованих – заступником. Досягши глибокої старості, святитель
Миколай мирно відійшов до Господа приблизно в середині IV
століття. Чесні його мощі зберігалися нетлінними в місцевій кафедральній церкві
і випромінювали цілюще миро, від якого багато хто отримував зцілення. Лише у XVII
столітті утвердився звичай, згідно з яким святий Миколай ходить додому з мішком
подарунків, перевіряє у дітей знання катехизи та найважливіших молитов та
вручає подарунки. Пізніше з’явився ще один звичай: напередодні дня святого
Миколая діти старанно молилися, причому для обліку молитов вівся спеціальний
зошит (спочатку це була прикрашена дощечка, на якій робилися зарубки). А
ввечері діти виставляли за двері своє взуття, в якому вранці вони знаходили
подарунки. В Україні зародився звичай дарувати подарунки дітям біля ліжка чи під подушку